Василь Гоголь
"Простак, или хитрость женщины, перехитренная солдатом"

Действующие лица:
Р о м а н, малороссийский козак, простой и ленивый.
П а р а с к а, жена его, женщина молодая и хитрая.
С о ц к и й, кум Параски.
Д ь я ч е к, любовник Параски.
С о л д а т переходящей команды.

ЯВЛЕНИЕ I.
Театр представляет малороссийскую избу.

Роман (один, поднимаясь со скамейки и представляя расслабленного). Враг його батька знає, здається, я іще не дуже й старий, а зовсім охряв, так що ні ніг, ні рук не чую, неначе побитий. (Зевает). Кажуть люди, що мене баглаї напали... може прокляті й баглаї; тільки ж я уже дуже давній — я уже був дебелим парубком, як наші козаки на Лінію в поход ходили. — Дай Боже царство пану-сотнику; для мене дуже пан добрий був — всіх козаків у поход витурлив, — а мене так уподобав, що оставив дома і повелів свині пасти, — отоді-то мені розкіш була! Не знав я ніякого діла; а тепер і не здужаю, да треба робити, щоб стара не лаяла. (Садится). Спасибі Богу, що зайшла десь, а то б уже давно досі скребла моркву. (Зевает и чешет себе спину).

ЯВЛЕНИЕ II.
РОМАН и ПАРАСКА.

Параска входит. Не лиха година! оце ти й досі чухмаришся, і не приймався за роботу! Горе мені з тобою! Всі люди, як люди; а ти, мов виродок який, сидиш цілий день у хаті, згорнувши руки. От уже через твоє недбальство дожились до того, що нічого й їсти.
Роман. А що я тепер буду робити?
Параска. Ти б став у кого молотить за коробку.
Роман. А як його тепер молотити? Адже бачиш, що мокро.
Параска. Дак ти б найшов другу яку роботу. Он, як кум Вакула: ніколи не сидить без діла; і сьогодні раненько потяг у поле.
Роман. Чого в поле?
Параска, По зайці.
Роман. Як по зайці? У його нема ні хортів, ні теніт, ні рушниці.
Параска. Ото-то й диво. Він поросям ловить зайці.
Роман Як поросям?
Параска. Да так. Учора пішов після обіду да й приніс двох зайців.
Роман. Дай його чести! я, далибі, вперше зроду чую, що поросятами ловлять зайців!
Параска. Що ти почуєш, або побачиш, на печі лежачи, мов кабан у просі? А я тобі хоч забожусь що від мого кованого кабанця не втече ні один заєць. Оце колись зацькували були його поповичі собаками: — як же курнув від них, дак ні одна собака і не догнала!
Роман. Уже що меткий, то меткий! Лиха — матері утнуть його попові собаки. Оце колись, як молотив я на току, а він добравсь до вороха да й уплітає гречку, так що, якби не Покот туди пригодився, то, поки б я підняв ціп, щоб його зацідити, то ні панцура б не осталось гречки. Уже чортового батька у кума будуть швидчі поросята!
Параска. От бач! Чого ж тобі іще треба? Ось піди лиш лучче в поле, як маєш лежати, чи не дасть Біг і нам оскоромитися хоть заячиною.
Роман. Да іносе; тілько не знаю, чи побіжить кований за мною.
Параска. Де ж ти бачив; щоб порося бігло за чоловіком? Ти возьми його в мішок, а як побачиш зайця, тоді й випусти.
Роман. Хіба в мішок! Так піди ж — піймай, а я обуюсь.
Параска (в сторону). Оттак дурнів обманюють! (к Роману). Обувайся ж хутче. (Уходить).

ЯВЛЕНИЕ III.

Роман (один садится среди сцены и достает постолы). Добре б було, якби піймав я зайця! (Натягивая постолы.) Э... Э... не єретичі його й постоли! як же позсихались! (Обвязывая волокою, урывает оную.) Оттак же! Гай, гай! Дай його чести! Оттепер у лиха грати!... Жінко!... жінко!... Параско!... Параско!

ЯВЛЕНИЕ IV.
РОМАН и ПАРАСКА.

Параска. Чого ти так репетуєш, неначе навіжений?
Роман. Чого ти репетуєш!... Чортма волоки!
Параска. Дак що ж будем робити?
Роман Чи нема де ременця або мотузочки?
Параска. Біда мені з тобою! На хоть поворозку, да обувайся хутче, бо нерано.
Роман. О, яка ж бо ти швидка дуже!... Адже бачиш, як постоли позсихались! Насилу нацупив.
Параска. Чому ж ти не вимазав?
Роман (вдруг опускает руки). Не вимазав!... А якби вимазала сама? Не велика єси пані!
Параска (перерывает речь его). Годі ж, годі! Не возом тебе зачепила.
Роман. То-то, бачиш! (Встает.)
Параска (подавая сіряк). Ну, на, надівай сіряк.
Роман (поднимая штаны). Стрівай!
Параска. Уже що проворний, то проворний! Тебе б тільки за смертю посилати.
Роман (надевая сіряк). Коли б так іще чим підперезаться.
Параска (подавая пояс). Ке-лиш, я підпережу тебе.
Роман. Добре, добре... (Параска подпоясывает.) Чи нема, Парасю, поснідать?
Параска. Іще й снідать! Я кажу, що ти поки зберешся, то й смеркне. (Дает кусок сухого хлеба.) На шматок хліба. Як піймаєш зайця, то в полі і поснідаєш.
Роман (прячет хлеб за пазуху). Оттепер зовсім козак! Тілько закурить люльку, да хоч і у Крим.
Параска (про себя). Уже козак, то козак! Годився б у коноплі на опудало.
Роман (надевая шапку). А де ж кований?
Параска. У сінях.
Роман. У мішку?
Параска. Да дже ж не як! У мішку. Да гляди тілько, не задуши.
Роман (накладывает люльку и крешет огонь). Коли б же так, що тілько в поле, а тут і заєць! — Да я колись як козакував, то з сотником разів зо два був на охоті і тютюкать добре навчився я. Було зберуть нас чоловіка двадцять або і більше, і запустять у ліс з кийками, і вже чортового батька заєць улежить! Як гукону було: «эй, тю-тю, тю-тю!» то аж листя з дуба посиплеться.
Параска (про себя). Коли б був тогді ти лопнув!
Роман. Що ти кажеш?
Параска. Да то я кажу: «нехай тобі Біг помагає!»
Роман. О, спасибі тобі, моя голубко! Гляди ж, навари обідать. (Уходит.)
Параска. Добре, добре! (Про себя.) Їстимеш лихої матері. Наварила, да не для тебе.
Роман (в сенях). А ти тут, кований! (смеется глупо.) От куди вона його затирила!
Параска (смеется). Проноси лиш, дурню, кованого в поле.
Роман. Да й важке ж з біса, яретиче порося!

ЯВЛЕНИЕ V.

Параска. Ха, ха, ха!...От коли дурний!... Як-таки поросям піймати зайця?... Бідний Роман! Його нетрудно обмануть: хто що скаже, то він і повірить. Мені вже й жаль, що кований надсадить йому бебехів, да нічого робить: так розлежався, що ніяк не виманиш його із хати. Нехай лиш трохи провітриться. Добре, що мене кума надоумила, як Романа випровадити з дому. Вона дала мені і зайця, щоб його обманить, будто приніс кований, да не знаю, чи до ладу воно буде... Да вже ж, що буде, то буде, а я з дяком погуляю. (Садится прясть.) Коли б тілько не забарився мій чорнявий Хома Григорович. (Поет:)

В’яне вишня, посихає,
Що росте під дубом:
Сохну, чахну так нещасна,
Живучи з нелюбом.
Прийди, милий, утри сльози,
Що я проливаю,
Бо одради ніякої
Більш в світі не маю.

(При конце последнего куплета, входит Дьяк.)

ЯВЛЕНИЕ VI.
ДЬЯК и ПАРАСКА.

Дьяк (входит, делает знак удивления, слушая песню, а при конце оной): Єй-єй, ангельскій глас!
Параска (увидев). Ох мені лихо!
Дьяк. Радуюсь сердечно... тоє-то душевно, что слишу глас веселія вашего сердца і ніжайший отдаю вам, Параскева Пантелімоновна, добридень.
Параска А се ви, Хома Григорович? Цур же вам, як ви мене злякали!
Дьяк. Аз єсм, тоє-то... да гді же ваш возлюбленний сожитель?
Параска. Пішов по зайці.
Дьяк (про себя). Сія оказія для меня сладка, яко мед дивій. (К Параске.) Так вам удалась видумка Онисії? Он... тоє-то, як його... направіл стопи своя на дібраву: там бо єсть прибіжище заяцом. С оружієм ілі... тоє-то... с дрекольмі?
Параска. І, ні! З кованим кабанцем.
Дьяк (смеется). Хе, хе, хе! Не мечіте бісера пред свиніями. Сіє єсть чудо неизглаголанноє... Но ви, здаєтся мнє, якоби творіте надо мною глумленіє.
Параска. Ні, далебі що правда. Потяг у поле скілько видно.
Дьяк. І так ви посвятили своєго Романа в патентовиє мисливці?
Параска. Нехай лиш трохи провітриться, а то вже так розлежався, що не хоче ні за віщо й приняться.
Дьяк. Єй-єй, премудро! Дак теперь без всякого преткновенія можно мні насладитися всевозлюбленнійшею бесідою с вами?
Параска. Що таке?
Дьяк. Моя сладчайшая! Ви не внемлете глаголу моєму.
Параска. Одже ви, Хома Григорович, так говорите по-письменному, що я і не второпаю.
Дьяк. Я... єй, єй, не изберу глагола к уразумленію вас в страстех моїх, которимі любовь моя со дня воззрінія на вас на поклонах воспламенила моє сердце.
Параска. Далибі, я не знаю, що ви кажете.
Дьяк. О, Боже мой! Как не уразуміть глагола моєго і не догадаться, что я, то єсть, яко олень к істочнику, к вам прибігаю.
Параска, Що? Олена?
Дьяк. Якая тут Олена? Боже мой! Я возлюбих вас всім сердцем і душею.
Параска. Не знати, що ви вигадуєте! Я просила вас, Хома Григорович, прийти протвердить ту пісню, що ви мене на христинах у дядини учили, а ви мені провадите не знати що.
Дьяк. Очень добре; ізрядно. (В сторону.) Гласом моїм воззову к ней і в пісні возвеличу єя. (К Параске.) Приклоніте ухо ваше і внемліте гласу моєму.
Параска. А нуте, нуте!
Дьяк (поет):
Я люблю тебя і стражду,
Но отради не сищу;
Зріть тебя всегда я жажду,
І очей не насищу;
Бить хощу всегда с тобою
І с тобой всегда віщать,
Наслаждатись красотою
І словам твоїм внимать.
Жизнь с тобою провождати —
Ніт утіхи мні іной,
І тебі немилим стати —
Ніт мні горести другой.
Ти єдина составляєш
Радость і печаль мою,
Ти єдина заставляєш
Річь сказать меня сію.

(Параска вторит за Дьяком ту же песню. Я люблю, тебя і стражду, и проч.)
Дьяк. Єй-єй прекрасно! Ви совершенно ізучились сему сладкому пінію.
Параска. Спасибі вам, Хома Григорович! Да як ви хороше співаєте басом!
Дьяк. Так, так, моя возлюбленная.. А какоє же ви сотворите мні воздаяніє?
Параска. Я для вас вареної наварила і курочку спекла.
Дьяк. Всякоє даяніє благо і всяк дар совершен; но... тоє-то... щедроти ваши не суть совершенни.
Параска. Що таке?
Дьяк. То-єсть — бремя тяжкоє отяготі на мні; — ність мира в костех моїх; слякохся до конца, по вся дні сітуя хождах.
Параска. Одже я бачу, що ви, Хома Григорович, в хмару заходите.
Дьяк (вздыхая). Ох!...
Параска. Чого ви так важко здихаєте?
Дьяк (про себя). Єй-єй, не знаю, какими глаголами вскрить мні страсті сердца моєго: язик мой прильне гортані.
Параска. Що вам, Хома Григорович, сталось? (Про себя.) Чи він не сказився?
Дьяк (прихилившись к стене, берется рукою за сердце, воздыхает). О, дух немощи овладіша мною.
Параска. Вам, мабуть, нудно, Хома Григорович? Може, у вас соняшниця або завійниця? Випийте-лиш чарочку запіканки. (Становит на стол горілку. Вдруг слышит лай собачий.) Ох мені лихо! Хтось іде! Покот не даром бреше! (Выглядывая в окно.) От біда! Соцький, да ще з москалем, як раз сюди прямується.
Дьяк. Проклятії люди! Тоє-то... яко скімни рикающій! Тепер мні остаєтся сотворити благо і направити стопи моя во свояси. (Хочет уйти.)
Параска. Стрівайте лиш, Хома Григорович, послухайте мене. Тепер соцькому багацько діла: москалі війшли в село сьогодні, дак йому треба кватирі відводить; то вони не довго тут будуть... Сховайтесь під привалок.
Дьяк. Єй-єй, премудро!
Параска. Швидче ж ховайтесь, бо вже вони в сінях. (Подбирает его под привалок и закрывает рядном.)
Дьяк (под привалком). Ах Боже мой! Як преізрядно, єсліби і ви, Параскева Пантелемоновна, здісь со мною обіталі!

ЯВЛЕНИЕ VII.
ПАРАСКА, СОЦКИЙ и СОЛДАТ.

Соцкий. Помайбі вам!
Параска. Здоровенькі були, пане куме!
Соцкий. А кум де? Чи вже на піч забрався, або, може, сьогодні з печи і не злазив?
Параска. Да нема дома.
Соцкий. А де ж він?
Параска. Пішов у поле.
Соцкий. Оце, мабуть, уже насильне його витурлила.
Солдат. А что же, здесь мне квартира?
Соцкий (к солдату). Здісь, тутича. (К Параске.) Кумо, оце вам постоялець... да глядіть, щоб у вас все гаразд було.
Параска. Ох, мені лихо!
Солдат (скидая амуницию). Не бойсь, хозяюшка: я добрый человек; наше дело солдатское. Нам много не надо: курица к обеду, а другая к ужину; а если и лаврениками накормишь, то сердиться не стану; от меня ты худа не услышишь.
Параска. Якби було! (К соцкому.) Що оце ти, куме, робиш? Ти ж обіщався не ставить у нас постою!
Соцкий. Постій, кумо, не варуй. На сей раз ослобонить тебе від постою, далебі, не можна: всі хати заняли, а в іншій по два і по три. Народ і так на мене враждує, що деколи вас обминаю; да я ж тобі і москаля привів предоброго. Він стояв у свата мого в Ракосічі, і сват мій ним не нахвалиться.
Параска. Бідна моя головко! А я хотіла хату мазать!
Соцкий. Або поженихаться з ким без Романа.
Параска. Не знать що ти, куме, вигадуеш! Я не знаю, як у тебе язик не заболить, отаке мелючи. (К солдату.) Може б ви, служивий, відпочили?
Солдат. Ладно, хозяюшка; однако ж дай мне прежде чего покушать.
Параска. Що ж вам дать? Ми вже пообідали.
Солдат. Ну, чево-нибудь на первой случай, а там уж приймемся делать лавреники. Вить я уж более года стою в Малороссии вашей и сам их делать научился.
Соцкий. От бачиш, кумо, який москаль моторний! Він тобі і вареників наробить. (Увидя водку, для дьяка приготовленную.) А се що в пляшці?
Параска (про себя). Ох мені лихо! І забула сховати! (К соцкому.) Да се для Романа отискала, щоб почастувать, як вернеться з поля.
Соцкий (грозит пальцем). Ей, кумо! Ти лихом, бачу, граєш...
Параска. Іще чого чи не буде? Уже ти мені допік своїми вигадками?
Соцкий. Ну? Годі ж, годі, кумо! (Вынимает из кармана деньги). На тобі гроші да купи для свого Романа, а ми сю вип’єм з служивим. (Садится, наливает в чарку горілку и потчивает солдата). Прошу випить, пане служивий.
Солдат (берет чарку). Ай да приятель! Здраствуй, любезный! (Выпивает.) Сват твой... (Утирает усы.) как бишь ево?
Соцкий. Оверко. (Наливает горілку в чарку.)
Солдат. Да да, да? Веверко, Веверко!... Правду сказать, таких людей мало нынича на свете.
Соцкий (взяв в руки чарку). Нехай же йому легенько ікнеться. (Выпивает.)
Параска (про себя). Щоб вас чорт забрав зо всім вашим родом!
Солдат. А хозяюшка?
Соцкий. Пріська.
Солдат. Да, Приска!... Дай Бог ей здоровье — как мать родная. Право, таких хозяев не сыщешь во всем белом царстве.
Соцкий (наливает в чарку горілку). Кумо, випий лиш і ти чарку за здоров’я сватів моїх.
Параска. Да спасибі, куме! Не турбуйтеся мною.
Соцкий. Чого ти так зажурилась? Що Роман пішов у поле? Він швидко буде. На лиш випий, прошу.
Параска. Не хочу, далибі не хочу.
Соцкий. О, яка ж бо ти затинчива! Почастуй же нас (подает ей чарку), коли сама не хочеш.
Параска (берет в руки чарку и пляшку и подносит соцкому). Ізволяйте, пане куме.
Соцкий. В руках маєте.
Параска. Нехай же здорові будуть Оверко і Пріська. (Кланяется и немножко надпивает скривившись; доливает чарку и подносит Соцкому.)
Соцкий (показует ей чтобы она поднесла солдату). Прошу випить, пане служивий.
Солдат (взяв в руки рюмку). Да здраствует Веверко и Прицька!
Соцкий (смеется). Утяв Панька по штанях!... Як, як, москалю?
Солдат. Как? Да здраствует Веверко и Прицка!
Соцкий (смеется, а потом опять наливает чарку). Гарно ти, москалю, навчився говорить по-нашому. (Выпивает, встает и выходит на средину сцены.) Гарно, москалю, гарно!... Де ти так навчився?
Солдат. Да все же у твоего свата, не только говорить, но и петь научился ваших хохлацких песень.
Соцкий. Чи бачиш! (Протирая усы.) А ну, будь ласкав, москалю, заспівай, якої там сват мій навчив тебе. Я всі його пісні знаю і сам колись було співаю.
Солдат. Изволь. (Поет)
Ах в поле могила
С ветром разговаривала:
Не дуй, ветер, ты на меня,
Чтоб я не почернела.
Соцкий (смеется до уморы). Гарно, москалю, гарно! Ну, вже втяв до гапликів! Се вже краще від тієї, що, «в городі бузина, а в Києві дядько, за те тебе полюбила, що на руці перстень.»
Солдат (продолжает).
Чтобы в реке не плодилась рыба
За то, что я за Дунай заехал.
Соцкий (смеется до уморы). Ха, ха, ха! Ой, ой, лишенько! Годі, годі, москалю! Будь ласкав, годі, а то, далибі, кишки порву від сміху!
Солдат. Чево ты смеешься?
Соцкий. Да як же не сміяться? Ти не знать по-якому співаєш.
Солдат. А как же?
Соцкий. Слухай, я тобі заспіваю (поет.)
У полі могила
З вітром говорила:
Не вій, вітре, ти на мене,
Щоб я не чорніла.
Ні вітер не віє,
Ні сонце не гріє,
Тільки в степу при долині
Трава зеленіє.
(Музыка. Потом:)
Соцкий. А що, москалю, чи так сват мій співав тобі?
Солдат. Да, да, точно так.
Соцкий. То-то, мосьпане! А ти не втнеш, даром що в ґудзиках.
Солдат. А знаеш ли ты другую?
Соцкий. Яку?
Солдат. Ах был, да нетуте, да поехал на мельницу.
Соцкий. Ха, ха, ха! Бодай тебе, москалю! А сієї ж де ти навчився?
Солдат. Эту часто поёт-бывало Прицка.
Соцкий. Та, може, не так?
Параска. Може:
Ой був, та нема
Та поїхав до млина?
Солдат. Да, да!
Ой был да нима
Да поихав до млина.
Соцкий. А ти знаєш, кумо, сієї?
Параска. Знаю.
Соцкий. Заспівай же нам, серце.
(Параска поёт. Соцкий аккомпапирует. Солдат танцует. Когда Параска оканчивает другой куплет, — )
Солдат. Ай да хозяюшка! Спасиба тебе (хочет ее обнять.)
Параска. Геть, москалю! Не жартуй! (Отталкивает его.) Оцього-то вже я не люблю і — суча дочка — коли не трісну так, що й очі вилізуть! От як хороше! (Поправляет очіпок.)
Соцкий. Ось як воно співається! Бачиш, москалю? Не так, як ти, мов коза в шквирю.
Солдат. Да чорт ево знает; я долго учился, да мудрено, языком-та не сладишь.
Соцкий. То вже так. Московський язик дуже гострий, та ба!
Солдат. Однако ж я этак целой день пробаю; — хозяюшка! да-ка чево-нибудь закусить; ноги-та крепко болят от походу, нада отдохнуть.
Соцкий. Кумо, пошукай лиш там у печі: чи нема борщу, або каши, бо кваши! Або лемішки, або путрі, або затірки, або соломахи, або пампушок, або галушок, або шуликів, або товчеників. Уже ж таки треба москаля чимсь нагодувати.
Параска. Далибі, кумочку, і в печі не топила.
Соцкий. Дак кинься да звари чого-небудь.
Солдат. Ну, нечево делать, солдатское брюхо привыкло постничать (ложится); после хозяюшка меня накормит.
Соцкий. Гляди ж, будь ласкава, кумо, щоб ти, як москаль спочине, нагодувала служивого; я б його узяв до себе, дак у мене копитан кватирує. Прощай. (Уходит.)
Параска. Іди здоров.
Соцкий (смотрит на солдата). Уже москаль і захріп. Знемігся, сердяга, від походу. (Уходит.)

ЯВЛЕНИЕ VIII.
ПАРАСКА и ДЯК.

Параска. Насилу убрався! От чорт гостей приніс не в пору! (Засматривает в глаза спящему солдату.) Спасибі москалю, і голодний заснув. (Поднимает рядно.) Хома Григорович! Чи ще ви тута живі?
Дяк (выходит на цыпочках со страхом, делая знак Параске). А що служивий?
Параска. Спить, аж харчить, мов чорти його давлять.
Дяк. Єй-єй, хорошеє я діло зділав... тоє-то... що укрився. Блажен муж, іже не іде на совіт нечестивих. А чтоби і паки не послідовало какоє.. як його... преткновеніє, то треба направить стопи своя — во-свояси.
Параска. Пострівайте бо, Хома Григорович! Треба-таки нам хоч вареної покоштувати, бо вже вона і так прохолола.
Дяк. А разві ви оной не сокрушили со служивим?
Параска. Як из служивим? Оце нехай Біг милує! Я тільки для вас, Хома Григорович, наварила й напекла. Сідайте лиш. (Ставит варену и кушанье.)
Дяк. Благодатная Параскевія! Ніт конца доброті вашей.
Параска (потчивает дяка). Ізвольте, годуйтесь; а то не вдасця нам ні попить, ні поїсти: москаль такий голодний ліг, як собака, і як прокинеться, то сам усе потріска. Печеню ж хоть возміть з собою. Чи влізе курка в кишеню? (Смотрит на карман.) Ох, який же він засмальцьований... Да тут, бачу, і сала кусок.
Дяк. Ох, Боже мой! І забув винять. Се Онисія Гавриловна пожаловала на школу.
Параска (подходит к окну и кричит). Ох мені лихо! Роман іде! Да ще й сердитий! Оттепер біда! Що він скаже, як тебе застане? Уже і так вибиває тобою мені очі, що ти мене на улиці іноді зачіпаєш, а тепер надсадить мені бебехів, да і вам, пане Хомо, не без біди буде.
Дяк (подбегая к окну). Тоє-то... тоє-то... яко... ко... ко... лев рикающій! Куди мені... тоє-то... укритися от поруганія?... Єй, єй, он сокрушит і кості моя!... куди мені укритися?
Параска (прибирая с стола варену и кушанье). Лізьте швидше оп’ять під привалок.
Дяк. Добре, добре... тоє-то... да как же ізбавлюся от поруганія?
Параска. Не бійтесь, Хома Григорович: я уже вигадала, як дурного Романа обманити. Я зараз випроважу його до дядька, а вас тоді і випущу.
Дяк. Труд велій об’яша мя.
Параска. Мовчіть, Бога ради: Роман в сінях (Вносит проворно зайца, кладет на столе и сама садится прясть.)

ЯВЛЕНИЕ IX.
РОМАН, ПАРАСКА и СОЛДАТ.

Роман (за кулисами). Відчини!
Параска (отворяя дверь). Чого ти репетуеш? Мовчи, Бога ради!
Роман. Ось я тебе замовчу! Нащо ти мене одурила, дідько б утисся твоєму батькові? (Намеревает ударить)
Параска (увертывается от удара). Що ти робиш, навіжений?
Солдат (лежа). Хозяйка!
Роман. Що се?
Параска. Побачиш! Я тобі казала, що мовчи! Москаля поставив соцький на квартиру: да тут такий презлий! Трохи не бив мене: насилу його ублагала.
Солдат. Хозяйка!
Параска. От і біда!... Зараз.
Солдат. Не слыхать ли барабана?
Параска. Ні, не чуть.
(Солдат засыпает.)
Роман (осматривает осторожно и усматривает зайца). Гля! заєць! Де він узявся?
Параска. Що ти дивишся, лупаєш?
Роман. Де ти взяла?
Параска. А се ж той, що кований приніс.
Роман. Чи справді?
Параска. Буцімсь-то ти й не знаєш?
Роман. Далибі і не знаю, і не бачив!
Параска. Одже він притирив його аж до порога.
Роман. Ну, гаразд же! А то я залив би тобі за шкуру сала.
Параска, За віщо?
Роман. Я думав, що ти мене одурила; бо як вийшов у поле і тільки-що похилив до Стецькової балки, аж мисливці пруть зайця як раз на мене. Я швидче з мішка кованого і давай тютюкать во все горло. Заєць же потяг туди, к Чмирові дубині, а кований прямо шляхом до села.
Параска. То він навперейми пішов.
Роман. Да мабуть так: по тій же тропі і хорт один увязався; а як уже ловив його кований, далебі не знаю, бо поки я вибрався з балки, то вже ні хортів, ні поросяти не видно було; я ж так ухоркався, поки вибрався из єринудиної балки, що аж сорочка мокра.
Параска. Да тут хлопці казали, що кований піймав його біля Свиридового вітряка.
Роман. Бач, аж де дійшов його мій голубчик! Тепер буде печеня.
Параска. Буде, тілько піди, мій Романе, поклич дядька і тітку; бо вони зроду заячини не їли.
Роман. Да іносе.
Солдат (встает и является на сцену, протирая глаза). Что это за мужик?
Роман. Да ми тутешні.
Солдат. Не хозяин ли?
Роман. Даджеж не хто — хазяїн.
Солдат (про себя). Неужели это её муж? Ну, так она не совсем виновата. (К Параске.) Что же, хозяюшка, давай теперь чево покушать.
Параска. Що ж тобі дати? Он шматок гречаника: їж, коли вкусиш.
Солдат. Нет ли чего повкуснее? небось, старика накормила.
Роман. Ні, москалю! Сучий син, коли і ріска була в роті, а їсти хочеться так, що аж кишки корчить, да дасбіг-чого. Оце вона, спасибі їй, дала шматок гречаника, дак не вкушу: не тобі кажучи, зубів уже лиха-мати-має.
Солдат (про себя). Бедный мужичок! (К Параске) Так у вас и хлеба нету-те?
Параска. А де же його взяти? Тепер у нас неврожай. Заробила була трохи, да й той старий попродав.
Солдат. Как можно продать последний хлеб? Это худо.
Роман. А що ж маєш робити? Де ж би я грошей узяв на подушне? Заробить не здужаю; нивки і ліски уже давно розпродав; скот ніпочому; тільки що послідній хліб продати, щоб прокляті сіпаки не обливали на морозі холодною водою. Добре було колись, що продав бузівка, та й розплатився; а тепер і корову з телям продаси, — то тілько хіба за половину заплатиш, бо тепер та корова, що треба було рублів сорок заплатити, більш не дадуть ялишники, як рублів десять. О таке тепер на світі настало! Де ж нам гроші брати?
Солдат. Да как же ты живешь?
Роман. Отак, мосьпане: що як запряде стара шматок хліба, то й їм; а тепер накинув голова засідателські мітки прясти, то більше того, що нахлищусь борщу, да голодний і спать ляжу.
Солдат. Да, худо, старик. Однако ж хозяюшка нас накормит.
Параска. Чим? Хіба трясцею?
Солдат (про себя). Постой же, плутовка, я тебя накажу. (К Роману) Ну, так я тебя, хозяин, накормлю; хочешь ли?
Роман. Да спасибі, москалю; у мене далибі аж серце болить, що нічим вас нагодувати. (Вынимает из кармана деньги), Парасю! Піди лиш купи хоч чвертку; може, служивий вип’є з дороги, да чи не добудем хоч у дяка паляниці: він у нас, бачця, чоловік добрий.
Солдат. Не трудись, старик, не нада ничего: я знаю, что ты доброй человек (да безмозглой); у нас будет что пить и есть без денег; только чтобы вы обое меня слушали и все то делали, что я скажу.
Роман. Добре, москалю. Я чоловік неретивий.
Солдат. Послушай же: я буду ворожить, так вам надобно стать вот здесь и зажмурить глаза. Становитесь. (Становит на средине театра).
Параска. Що се буде? Не знати, що москаль вигадує.
Роман. Чи воно ж, будьте ласкаві, служивий, не грішно буде?
Солдат. Нет, уж я за то отвечаю, Становитесь.
Роман. Да іносе. Становись, Парасю, тілько будьте ласкаві, коли б воно не теє...
Солдат. Не бойсь. Ну, зажмурь глаза.
Роман (зажмурив глаза). Уже.
Солдат чертит кругом их палкою. Бер... бар... дар!
Роман. Добродію служивий!
Солдат. Не бойсь, (Чертит палкою, и говорит невнятные слова).
Роман. Постійте, судирь, будьте ласкаві, постійте.
Солдат. А что?
Роман. Я ненароком і сам не знаю, як розплющив очі.
Солдат. Экой ты! Эдак и сам пропадешь, и мне беды наделаешь.
Роман. Уже буду держать рукою.
Солдат. Ну, держи покрепче.
Роман. А, добре. Парасю! Гляди ж, не розплющ очиць.
Солдат (между тем выносит и становит на стол кушанье и варену). Ну, Роман, теперь конец. Смотри сюда.
Роман (смотрит с удивлением). Гля!
Параска (в сторону). Не єретичий і москаль, який же хитрий!
Солдат. Ну, хозяин, милости просим покушать. (Начинает есть).
Роман (глядит на все стороны). Де воно взялось?
Солдат. Ну, садись да кушай. Ты никогда не едал так вкусного.
Роман. Чи воно ж не грішно буде?
Солдат. Да веть я тебе сказал, что я отвечаю!
Роман (приступая со страхом к столу). Москалю, служивий! Чи мені можна перехриститься?
Солдат. Пожалуй, крестись себе, сколько хочешь.
Роман (крестится и шепчет молитву). А страву можна перехристить?
Солдат. Нет, не можно.
Роман (отступая назад). Одже, далибі мені моторошно.
Солдат. Не бойсь. (Дает ему в руки кусок). Вот на, кушай.
Роман (принимаясь дрожащею рукою). Господи, благослови (и крестясь). Да вже ж, що бабі, то те й громаді. (ест; к Параске) Парасю! А ти ж чому не їси?
Параска. Нехай Біг милує, щоб я їла у пеклі варене.
(Солдат грозит Параске пальцем.)
Роман (опускает из руки кусок). Чи воно ж, служивий, у пеклі варилось?
Солдат. Да где бы ни было, нам до того дела нет, лишь бы вкусно. (Наливает варену и дает Роману) Ну-тка, выпей. (После сего солдат встает и идет к Параске).
Роман (надпивает сам и дает жене). Ось покоштуй, Парасю, яке добре.
Параска. Да вже ж, коли так, то й я буду їсти; тільки будь ласков, служивий, змилуйся над нами, не погуби мене.
Роман (не вслушавшись). Даджеж сказав, що він за все одвічає!
Солдат (трепля по плечу Параску). Не бойсь, все будет ладно, только впередь с солдатами обходись лучше. (К Роману). Ну, Роман, кушай.
Роман (уплетая жаркое). Оттепер наївся, аж неначе на животі полегшало.
(Параска упрашивает солдата выпустить дяка, и он соглашается.)
Солдат. Хорошо, изволь.
Роман. Спасибі тобі, служивий, що ти направив трохи кендюх; тільки тепер, мабуть, треба буде хату посвятити.
Солдат. Не надо; я тебе сам всех чертей выгоню; только ни с места!
Роман. Ух, аж шкура піднімається: так страшно. Да вжеж, коли так, то і не тину.
Солдат. Ну, станьте здесь. (Становит обоих среди театра.) Вот так. (Завязывает глаза им и связывает руки.)
Роман, Ух, страшно!
Солдат (завязывая глаза). Ну, Роман, тебе надобно выучить сии волшебные слова: джун... бер .. дач... дур.. ниер... гапта... де...
Роман. Не зумію, мосьпане, вичитать.
Солдат. Как «не зумієш»? Говори за мною: Джун.
Роман. Жук.
Солдат. Вер... дач.
Роман. Пепе... перь бач
Солдат. Дурниер.
Роман. Дурний я
Солдат. Гапта... де. Гапта де. Гапта де.
Роман. Гапка де... Гапка де.
Солдат. Ну, смотри же, Роман, как крикну я: ура! то ты тотчас должен говорить сии слова самым громким голосом.
Роман. Ей, далибі, москалю, не вичитаю: важке дуже на язик.
Солдат. Ничево! Смотри только, не забудь. (Уходит и раздевает Дяка.)
Роман. Да коли б не забуть. Парасю, чи ти переняла?
Параска (печально). Переняла!
Роман. Нагадаєш же мені, як помилюсь. (Говорит вполголоса.) Жук... бе... бе... бе... бер, бердь... бач... дурний я... Гапка де, Гапка де... Гапка де. (Берется за живот.)
Параска. О, щоб тебе побила лиха година!
Роман. Ох, ох, служивий! Мосьпане служивий!
Солдат (продолжая около дяка работу). Что ты там?
Роман. Будьте ласкаві, чи ще воно довго буде?
Солдат (продолжая работу). А что там?
Роман. Коли довго, то б я на час на двір пішов.
Солдат. Зачем?
Роман. Прошу простить, мені неначе теє...
Солдат (прибрав кафтан и выпачкав дяка сажею). Ура, Роман!
Роман. Джу... джу... джу... Парасю, як?
Параска. О, щоб тебе побила лиха година!
(Солдат подходит к Роману.)
Роман. Жук... бердь... бач... дурний я... Гапка де. (Топает ногами и плюет.)
Солдат. Теперь совсем. (Развязывает глаза.)
Роман (протирает глаза). Ух, ух!
Солдат. Ну, смотри, Роман, как чорт выбежит. (Смотрит на дяка, стучит палкою и говорит) Гапта де... Гапта де... Гапта де!
(Дяк, выпачканый, чрез сцену уходит вон.)
Роман (дрожит и крестится). А який же страшний!
Солдат. Ну, Роман! Теперь чорта выгнал, а гнездо себе возьму. (Прибирает дяково платье.)
Роман. О, спасибі тобі, добродію служивий! Тільки прошу не в гнів: скажіть, будьте ласкаві, — я чув, що нечистий дух з рогами; а у сього и ріжків нема.
Солдат. Ну, нечего делать. Рога он тебе оставил.
Роман. Ох мені лихо! (Хватает себя за лоб.)
Солдат. Ничего, Роман! (Трепля Романа по плечу:) и получше тебя бывают с рогами...
Роман. Парасю! Що ж мені робити?
Параска. Якби ти не лежав з ранку до вечора та робив так, як люди роблять, то б не було сього нічого; а то поти лежав, поки вилупив чорта. Я тобі скілько казала: «Е, Романе, не лінуйся. Ліность до добра ніколи не приводить.»

(Занавес опускается.)

Словничок

Баглаї — лінь; баглаї напали — лінь бере.
Бебехи — внутрощі; надсадити бебехів — відбити боки.
Бузівок — однорічне теля.
Витурлити — тут: витурити.
Волоки — зав’язки у личаків чи постолів.
Ворох — купа непросіяного збіжжя.
Іносе — згоден, зрозуміло.
Кендюх — шлунок
Кований — плямистий (про колір свиней).
Коробка — міра сипкіх речовин; молотить за коробку — молотити, отримуючи частину вимолоту за плату.
Мітка — міра ниток.
Тинутися — смикатися.
Чухмаритися — чухатися; тут: зволікати.
Ялишник — скупник худоби.

← назад