Що потрібно сільському клубу?

Сільські клуби та будинки культури, здебільшого, все ще перебувають поза увагою широкої громадськості і державних органів. Про них згадують, коли треба провести якийсь урочистий захід чи послати представників на районний або обласний огляд, а решту часу ці заклади залишені на самоті зі своїми проблемами і болями. Щоправда, уже сьомий рік як відновилось бюджетне фінансування клубів, але це, як правило, тільки заробітна плата і енергоносії. Ніхто досі не пояснив клубам, чим же вони, врешті-решт, повинні займатись, як мають відпрацьовувати ті, хоч і невеликі, кошти, які беруться з сільських бюджетів. Адже відомо, що ці бюджети нагадують таку собі трохи замалу ковдру – натягнеш на вуха, то ноги змерзнуть.

Невизначеність завдань і джерел існування призвела до того, що клуби в одних місцях руйнуються, як організаційно, так і в простому, фізичному смислі, а в інших їм вдається все ж таки якось налагодити роботу.

Я працюю директором Семенівського сільського будинку культури вже 26 рік і відношу свій заклад до таких, що не здаються на милість стихії. Колектив у нас невеликий: директор, режисер народного театру, 0,5 художнього керівника та прибиральниця. У 1994 році пережили пожежу, яка повністю знищила приміщення, сьогодні працюємо в іншому, реконстру­йованому. Маємо зал на 300 місць, танцювальний зал на 70 місць, 2 кімнати, один маленький кабінет. Гості, які нас інколи відвідують, в один голос заявляють, що наш заклад якийсь особливий. Спробую сьогодні пояснити звідкіля береться ця особливість і на чому вона тримається.

Три кити особливості Семенівського БК: ентузіазм учасників художньої самоді­яльності і глядачів, розуміння спонсорів та використання високих технологій.

Самодіяльність. Це основа нашої роботи. Ми не збираємо людей для того, щоб підготувати черговий концерт. Ми просто даємо можливість тим, хто „може і хоче”, якось реалізувати свої здібності на сцені. Маємо 4 вікові групи дитячої естрадної студії „Буратіно” (66 чол. віком від 4 до 17 років), де діти можуть спробувати себе, по-перше, в хореографії, а також і у співі, розмовному жанрі, театрі, маємо окремо ще 12 молодих співаків та 16 дорослих. Діти, що пройшли через всі рівні студії „Буратіно” вже позакінчували школу, багато з них вчаться у вищих навчальних закладах, але продовжують приїжджати на концерти і радувати своїх земляків. А дехто вже закінчив і ВУЗи, то ж маємо серед артистів ще й двох аспірантів.

Окремо і довго можна говорити про наш народний театр, адже цим мистецтвом семенчани, здається, займалися завжди. Люди можуть згадати і 50-ті, і 60-ті роки, є документальні свідоцтва, що вистави грали ще в 20-ті роки минулого століття, але тільки 1993 року театр отримав звання „народного”.

Хочу виділити дві проблеми сільського театру. Перша – де виступати. Велику виставу можна підготувати одну на рік, а щоб організувати виїзд у сусідні села, коштів від продажу квитків не вистачить. Друга проблема – відсутність професійної критики. Хтось добрий і компетентний має дивитись вистави і хоча б вказувати на недоліки. Обидві ці проблеми ми, якоюсь мірою, пом’якшуємо завдяки участі у Всеукраїнському фестивалі театрального мистецтва „Від Гіпаніса до Борисфена”, який цього року вже тринадцятий раз пройшов у місті Очакові. Театр повернувся звідти зі званням лауреата та нагородою за кращу жіночу роль. Серед акторів – працівники будинку культури, а також пенсіонерка Н.Плугатар, голова фермерського господарства О.Аркуша, вчителька О.Колєснікова, механік В.Кристафоль, домогосподарка О.Кристафоль.

Фінансування. У місцевому бюджеті запланована тільки заробітна плата та електроенергія. Для збору не бюджетних коштів у 1998 році ми створили громадську організацію „Фонд підтримки театру”, яка за минулий рік додала до фінансування будинку культури ще 18861 грн., а за 9 місяців цього року – 16378 грн. Ці кошти надійшли як у вигляді спонсорської допомоги, левову частку якої надало ЗАТ „Оберіг” (директор Чебан О.О.), так і від платних послуг. Витрати пішли на ремонт приміщення, зміцнення матеріально-технічної бази, організацію масових заходів, забезпе­чення участі у фестивалях та конкурсах різного рівні, відрядження і т.д. Велику допомогу у проведенні заходів надають місцеві підприємці: Багішев А.З., Аркуша О.В., Аркуша А.В., Кулик О.В., Пилипенко В.В., Плахотна О.А., Вицина І.В., Лисенко Н.М., Угрін І.В., Сивобородько С.О., Герасименко В.А. І, що особливо відрадно, часто вони самі пропонують свою допомогу.

Комп’ютеризація. Так сталося, що наш БК отримав можливість використовувати комп’ютерні технології ще у 1993 році і зараз навіть важко уявити, як можна працювати без такого надійного помічника, майстра на всі руки. У нас, на превеликий жаль, немає професійного музиканта, але є 28 солістів – завдяки комп’ютеру, наші танцювальні колективи мають мелодії для постановки танців – завдяки комп’ютеру, у нас немає технічних проблем з написанням та розмноженням сценаріїв, текстів п’єс, програмок, афіш  – завдяки комп’ютеру. Сьогодні вже немає потреби пояснювати, наскільки важливо мати постійний доступ до мережі Інтернет.

Користь від використання комп’ютера у нашому БК настільки очевидна, що наприкінці минулого року сільська рада виділила 6000 грн. для придбання нового апарату.
Я тільки не хочу, щоб у читачів склалося враження, що ці три кити – самодіяльність, фінансування та комп’ютеризація, самі виринули з вод Південного Бугу чи впали на голову як манна небесна. Робота на культурній ниві нагадує технологію догляду за знаменитими англійськими газонами – їх треба поливати та підстригати. І так щодня, на протязі 300 років. Ну може не 300, але років 15 таки треба попрацювати, щоб почали родити добрі плоди.

Останнім часом досить чітко визначились головні пріоритети в роботі:

1. Створення матеріальних та організаційних умов для творчої самореа­лізації жителів села. Забезпечення роботи самодіяльних колективів.
2. Місцеві масові заходи: концерти, вистави, тематичні вечори, диско­теки, інші розважальні заходи.
3. Участь в оглядах та конкурсах – для колективів, що досягли певного рівня розвитку.
4. Участь у немісцевих концертах та інших масових заходах.

Саме в такому порядку. Коли є самодіяльні колективи, тоді їхня діяльність природно приводить до концертів та ін. – адже їм потрібно десь виступати. Тому у нас головна проблема при підготовці концерту – це як дати можливість виступити всім бажаючим. Сільський клуб має працювати в першу чергу для села, тобто із своїми людьми і для своїх людей. Не кажу, що огляди та районні концерти неважливі – але все ж таки поставимо їх на 3 та 4 місце. Головне в клубі – САМО-діяльність.

Неліричний відступ про самодіяльність. Досі найвищою оцінкою самодіяльного артиста залишається: „виступає, як професіонал”. Та невже головний орієнтир самодіяльності це вдосконалення сценічної техніки? У такому разі матимемо (і вже маємо) кілька сумних наслідків:

1. „Другосортність” самодіяльності. Самодіяльний артист, за рідкими виключеннями, ніколи не досягне технічного рівня професійного. Звідси зневажливе ставлення до самодіяльності, інколи відсів „недостатньо здібних” артистів, інколи „... та краще найняти для концерту професіоналів, ніж морочитись з самодіяльністю”.
2. За зразки для самодіяльності беруться телевізійні шоу, про які, попри всю їхню привабливість, рідко можна сказати, що вони „високохудожні”, „духовні” чи „народні”.
3. Експлуатація самодіяльності, визнання її головною метою обслуговування різних заходів та участь у конкурсах.
4. Розгубленість, втрата мотивації частиною клубних працівників. „Ми так ніколи не зможемо”, „Дайте нам таку техніку, тоді ми покажемо...” і т.д.

Всі ці питання не піддаються вирішенню, як кажуть, „в лоба”, але облишимо їх, бо відступ стає завеликим і відволікає від головної теми.

Що ж іще потрібно сільському клубу? Не будемо повторюватись про відомі проблеми – низький рівень оплати праці, надзвичайно слабку матеріальну базу, постійний репертуарний голод – все це достатньо очевидно для кожного, хто хоч трішки стикався з даною роботою. Але, гадаю, настав час узагальнити позитивний досвід, накопичений у багатьох сільських закладах культури, визначити їхні цілі, документально закріпити напрями роботи. Є у нас ще якась культурно-освітня наука, якісь методичні центри? Агов! Прийміть замовлення з найнижчого щабля системи культурно-освітніх закладів. Тільки, будь-ласка, не вживайте загальних фраз, як наприклад, „розвивати народні традиції та фольклор” або „підвищувати духовність”. Конкретніше, будь-ласка, професійніше.

М.Давиденко
директор сільського будинку культури
депутат сільської рад

← назад